|
so:text
|
У швидкому обміні думками, часто півтонами, визначаємо положення, окреслюємо позицію, в якій ми опинилися. Нас навчили все сприймати дослівно, відучили мислити «з толеранцією». Нас навчили надавати значення словам, а не сенсові. Відівчили шукати сенс, плутаючи словами сліди розважливих пошуків. Ціле дев'ятнадцяте століття робило не що інше, як вчило людей надавати значення словам, які з більшим чи меншим почуттям відповідальности промовляють великі мислителі. Ми загрузли в темній схоластиці, яка довела, можливо, до найбільшого парадоксу наших часів: покоління, виховане в культі дійсности, цілковито втратило її відчуття. Сьогоднішня людина у більшості випадків нагадує барограф. Як барограф фіксує зміни тиску, не знаючи і не розуміючи сенсу явищ, які він реєструє, так людина фіксує дійсність, не усвідомлюючи глибше, що діється. Дійсність фіксується як стрибки страху, страждання, безнадії, хвилевого відпруження, припливу надії. Але крива цих змін — тільки результат, це не дійсність, не її сутність і сенс. Vous savez, Сент-Бев десь сказав: Il faut subir son temps, pour agir sur lui. Треба витримати свою епоху, щоб на неї впливати. Але не у сні, не під наркозом. Є операції, які не можна робити під наркозом, навіть місцевим. Нашу епоху не можна оперувати, присипляючи її оптимізмом та ідеалізмом — винятковістю. Бо щораз більше йдеться не тільки про права людини, але й про людину взагалі. (uk) |
