|
so:text
|
— Ірен мене турбує, Степане Григоровичу, — мовила вона нарешті. — Ти помітив, вона майже не виходить з хати, все сидить у кімнаті... І що за горда душа — не терпить співчуття! Моя душа... — Звичайно, в неї твоя душа, — погодився професор, — і мій розум. — Вона все читає, — вела Марія Миколаївнам — я на це раніш уваги не звертала. А вчора подивилась — і знаєш, що вона читає? — Що? — злякано спитав професор. — Вона читає не більше й не менше, як граматику української мови Горецького й Шалі, видання шосте. — Невже? — І до того ж пише всякі вправи у зошиті. Ти розумієш, у якому вона небезпечному стані? Професор тільки спантеличено дивився. — Я розумію любов до мов, я сама вільно розмовляю французькою і німецькою, але це… це початок божевілля! (uk) |
